Основним законом України, який регулює майнові права та обов'язки подружжя, є Сімейний кодекс України, який діє з 1 січня 2004 року.

ОСОБИСТА ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ

Законом визначено, що "особистою приватною власністю" кожного з подружжя є:

• майно, набуте чоловіком/дружиною до шлюбу;
• майно, набуте чоловіком/дружиною за час шлюбу, але на підставі договору дарування або у порядку спадкування;
• майно, набуте чоловіком/дружиною за час шлюбу, але за кошти, які належали йому/їй особисто;
• речі індивідуального користування, в тому числі придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
• премії, нагороди, одержані за особисті заслуги. Однак, суд може визнати за другим з подружжя право на частку такої премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він/вона своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей, тощо) сприяв/сприяла її одержанню;
• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) особистої власності;
• страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням;
• майно, набуте за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин;
• частка у майні, що було придбане як за спільні кошти, так і за кошти, що належали одному з подружжя, відповідно до розміру особистого внеску.

СПІЛЬНА СУМІСНА ВЛАСНІСТЬ

Відповідно до законодавства України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності незалежно від особистих доходів і занять подружжя під час шлюбу (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо). Навіть майно для професійної діяльності (музичне інструменти, планування, медичне обладнання тощо), придбані під час шлюбу для одного з подружжя, вважаються спільною сумісною власністю.

Якщо особисте майно одного з подружжя значно збільшено в ціні внаслідок спільної праці, фінансів або завдяки іншому з подружжя під час шлюбу, це майно може бути визнано судом об'єктом спільної сумісної власності.

ПРАВА ПОДРУЖЖЯ

Подружжя має рівні права на володіння, користування та розпорядження (відчуження) майном, що є власністю його сім'ї, якщо між ними немає окремої домовленості про інше. Закон надає чоловікові та дружині право укладати між собою всі види договорів, які в іншому випадку не заборонені законом, щодо їхнього особистого майна та їх спільного майна.

Подружжя може розпоряджатися спільним майном лише за взаємною згодою. Іншими словами, один із подружжя має право укласти договір лише за попередньою письмовою згодою другого з подружжя. Якщо договір укладено без згоди другого з подружжя, він може бути визнаний судом недійсним. Будь-який договір, який потребує державного нотаріального посвідчення, або договір щодо цінного майна може бути укладений одним з подружжя лише за умови письмової згоди другого з подружжя. Цей договір повинен бути нотаріально посвідчений. Важливо, що договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї, створює юридичні обов'язки для другого з подружжя.

Подружжя має право домовитися про користування спільним майном. Чоловік (дружина) має право укласти договір купівлі-продажу, міни, дарування, застави лише після визначення та поділу належної йому частки спільного майна або після визначення порядку користування цим майном. Дружина (чоловік) може виконати свій заповіт щодо включення своєї частини спільного майна до його визначення та розподілу.

Розірвання шлюбу не скасовує права спільної власності на майно, придбане за час шлюбу. Після розірвання шлюбу розпорядження спільним майном здійснюється співвласниками виключно за згодою сторін відповідно до Цивільного кодексу України.

Подружжя має право на поділ спільного майна в будь-який час незалежно від розірвання шлюбу. Вони можуть поділити своє майно за взаємною згодою. Договір про поділ будинку, квартири, іншого нерухомого майна або договір про виділ частини нерухомого майна із усього майна має бути нотаріально посвідчений.

Певні обставини також можуть вирішувати, чи належить майно, придбане під час шлюбу, лише одній із сторін. Наприклад, суди можуть визнати, що майно, набуте одним із подружжя під час розлучення або під час процесу припинення шлюбу, стане особистою власністю цього подружжя. Крім того, якщо кошти, за які було придбано майно, крім їх спільних коштів, включають кошти, що належать окремо одному з подружжя, то його/її частка в цьому майні пропорційна його/її відповідному вкладу.

Нарешті, якщо подружжя погоджується, то замість його/її частки спільного майна, зокрема будинку, квартири, земельної ділянки тощо, може бути надана грошова компенсація. Цікаво, що при розгляді будь-якого спору щодо поділу майна, суди розглядатимуть супутні докази, такі як:

• чи дбав інший з подружжя про фінансовий стан родини;
• чи могла одна із сторін приховати, знищити чи пошкодити спільну власність; або
• чи могла одна із сторін витрачати кошти у такий спосіб, який був несумісний з сімейними інтересами.

Звісно, суди завжди можуть збільшити частку дружини у розподілі майна з низки причин, у тому числі якщо вона проживатиме з дітьми, якщо у неї є непрацездатний повнолітній син/донька, чи розмір аліментів на сім'ю здається недостатнім для забезпечення їхнього фізичного/духовного розвитку та необхідного медичного лікування, якщо воно вимагається.

Підсумовуючи, існує два способи регулювання майнових прав та обов'язків подружжя в Україні – шляхом застосування сімейного права та шляхом шлюбного договору. Сімейне законодавство України, як було сказано вище, врегульовує всі питання, пов'язані із спільною сумісною власністю сім'ї, таким чином: у разі розірвання шлюбу кожен із подружжя має право отримати половину всього спільного майна. Якщо подружжя, яке бажає одружитися, або особи, які перебувають у шлюбі, бажають інакше врегулювати свої майнові відносини, їм необхідно укласти шлюбний або шлюбний договір, в якому будуть розмежовані всі майнові питання відповідно до їхнього бажання.