Family Law

З кожним роком сурогатне материнство все частіше використовується подружніми парами для вирішення проблем, пов'язаних з репродуктивними дисфункціями різного характеру, які призводять до неможливості завагітніти і народити дитину природним шляхом. Не дивно, що в наш час прогресивні батьки звертаються до науки, щоб створити сім'ю. На щастя, Україна в цьому плані дуже ліберальна країна. Нижче ми аналізуємо поточну ситуацію із сурогатним материнством в Україні як з практичної, так і з правової точки зору.

Перша сурогатна вагітність в Україні відбулася в 1991 році, але детальної статистики про кількість дітей, зачатих сурогатними матерями штучно, практично немає. Клініки не розголошують цю інформацію, посилаючись на принцип лікарської таємниці. Питаннями правового забезпечення та захисту прав дітей, народжених сурогатними матерями, займається Українська асоціація репродуктологів. Найбільшим медичним закладом штучного запліднення та додаткової медичної допомоги є Харківський центр сурогатного материнства. Подібні центри меншого масштабу розташовані по всій країні, їх близько 20.

По-перше, слід розрізняти два види сурогатного материнства: так зване «традиційне» та екстракорпоральне запліднення (in vitro). У першому випадку сурогатна мати є генетичною матір'ю дитини, запліднення може бути як природним, так і штучним, і сурогатна мати народжує дитину її генетичному батькові та іншій жінці, у якої відсутні деякі або всі репродуктивні здібності. Натомість екстракорпоральне запліднення вимагає використання генетичного матеріалу обох майбутніх батьків, запліднення здійснюється штучно, а запліднений ембріон підсаджується в організм сурогатної матері. Таким чином, сурогатна мати взагалі не матиме генетичного відношення до дитини. Зараз в Україні використовується лише другий метод, і лише на ньому буде базуватися подальша розмова.

Одразу нижче ми досліджуємо законодавчу базу, що регулює застосування штучного материнства та пов'язані з цим питання, такі як права та обов'язки генетичних батьків, правовідносини між батьками та сурогатною матір'ю, а також між батьками та медичною установою, яка проводить процедуру; що визначає батьківські права щодо майбутньої дитини та право всіх залучених сторін на конфіденційність щодо походження дитини.

За загальним правилом, сурогатне материнство в Україні дозволено законодавчо, до нього зазвичай вдаються іноземні громадяни. Основоположним законодавчим актом у цій сфері є Сімейний кодекс України, який гарантує всім громадянам безперешкодну реалізацію свого права на батьківство. Зокрема, статтею 123 Кодексу визначено принципи, відповідно до яких органи державної реєстрації актів цивільного стану вирішують, кого вважати батьками дитини у випадках штучного запліднення та імплантації ембріона. Частина 2 зазначеної статті чітко визначає, що у разі імплантації ембріона в організм іншої жінки батьками дитини вважається пара, яка надала генетичний матеріал для ембріона. Це означає, що сурогатна мати не має судових претензій до законних батьків. Зверніть увагу, що це різко суперечить законодавству Російської Федерації та багатьох інших країн, які дозволяють сурогатній матері залишати дитину після її народження, незалежно від будь-яких попередніх домовленостей.

Загальний порядок передбачено наказом МОЗ від 04.02.1997 р. № 24 «Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення» (надалі - «Наказ»). Серед інших законодавчих актів – накази МОЗ від 10 грудня 2001 р. № 489 «Про затвердження статистичної документації з питань допоміжних репродуктивних технологій» та № 579 «Про затвердження Порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти».

Разом ці закони описують детальну медичну процедуру штучного запліднення та імплантації ембріона. Його загальні положення вимагають проведення штучного запліднення виключно в спеціально акредитованих медичних закладах за методиками, затвердженими МОЗ України. Також визначено обсяг інформації, яку повинен надати лікар, який проводить процедуру, подружжю, що звернулося за медичною допомогою, а саме: деталі медичної процедури штучного запліднення, медичні та правові аспекти її наслідків, а також результати медичного обстеження майбутньої сурогатної матері.

Нижче ми підсумовуємо ключові моменти, які необхідно врегулювати в договорах як з майбутньою сурогатною матір'ю, так і з медичним закладом, який буде відповідати за інсемінацію та подальше медичне спостереження. Перш за все, в будь-якій угоді з майбутньою сурогатною матір'ю повинні бути прописані як мінімум такі моменти:

(a) стан здоров'я сурогатної матері та її відповідальність за надання достовірних даних щодо цього;
(b) медичний заклад, де буде проводитися процедура;
(c) розмір винагороди сурогатної матері за її послуги;
(d) додаткові витрати, пов'язані із заплідненням, вагітністю, актом пологів та реєстрацією дитини;
(e) умови, яких сурогатна мати повинна дотримуватися на період вагітності (побутові умови, режим здоров'я, харчування);
(f) порядок передачі та реєстрації дитини;
(g) форс-мажорні обставини (народження дитини-інваліда, народження кількох дітей, народження мертвої дитини, ускладнені пологи, що призвели до майбутнього безпліддя сурогатної матері);
(h) положення про конфіденційність (відповідальність за розкриття інформації дитині або будь-якій третій стороні).

По-друге, до договору з медичним закладом застосовуватимуться такі положення:

(a) відповідальність установи за вибір сурогатної матері та її повне медичне обстеження;
(b) відповідальність закладу за проведення процедури згідно з методиками, затвердженими МОЗ, а також вимогам генетичних батьків;
(c) умови медичного спостереження під час вагітності;
(d) положення про конфіденційність (відповідальність за розкриття інформації дитині або будь-якій третій стороні).

У більшості випадків медичні установи надають проекти договорів як для себе, так і для сурогатних матерів. Важливо уважно ознайомитися з цими проектами та наполягати на своїх поправках, якщо наданий проект не забезпечує повною мірою права генетичних батьків. Наприклад, у договорі з медичним закладом часто можна зустріти положення про те, що батьки погоджуються не висувати претензій до закладу. Це положення суперечить одній із основних засад цивільних угод, викладених у статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, а саме відмові від права на захист своїх інтересів у суді.

Підсумовуючи, завдяки збалансованому поєднанню юридичної прийнятності, високої кваліфікації медичного персоналу, порівняно низьких цін і неперевершених якостей українських жінок, які готові допомогти іншим у їхньому пошуку особистого щастя, Україна надає унікальні можливості для пар з усіх куточків світу. світу реалізувати свої батьківські права. Однак, щоб скористатися всім цим, потрібно вжити певних мінімальних запобіжних заходів у співпраці з надійним місцевим юристом, який знає про підводні камені.